Висновки та рекомендації Венеційської комісії стосовно Закону України "Про освіту":

 

IV. Висновки

116. Венеційська комісія розглянула положення, що стосуються мови освіти – статтю 7 та параграф 18 статті 3 Прикінцевих та перехідних положень – у новому Законі про освіту, прийнятому Українським Парламентом 5 вересня 2017 року.

117. Відтоді, як Україна здобула свою незалежність, мовне питання завжди було помітно означеним в національних дебатах, як таке, що по праву вважається важливим чинником, якщо не головним фактором, у розбудові держави та нації. Водночас, у специфічному демографічному, соціальному та геополітичному контексті, що превалює в Україні, розробка мовної політики, що здатна відповідати різноманітним очікуванням та інтересам в українському суспільстві, враховуючої стандарти, що слід застосовувати та лінгвістичні права і більшості, і меншин країни – з різним історичним фоном, очікуваннями та потребами – є складним викликом. Це більш, ніж вірно в теперішній ситуації країни.

118. Венеційська комісія бажає підкреслити, перш за все, так само, як зробила  це у попередніх випадках, що сприяння посиленню державної мови та її обов’язковість для всіх громадян, та вживання заходів для її вивчення всіма, як шлях націлення щодо існуючих нерівностей та сприяння ефективнішій інтеграції в суспільство осіб, що належать до національних меншин, є законною і схвальною метою для держав.

119. Хоча введення всеосяжної реформи української освітньої системи, здається, сприймається загалом позитивно, новий Закон про освіту також пропонує нові принципи використання мов як посередника здобуття освіти та як предмету навчання. Зокрема, стаття 7 нового Закону, скорочуючи обсяг освіти мовами меншин, особливо на рівні середньої освіти, викликала сильну критику та протести як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях.

120. Ця критика здається виправданою через низку причин. Стаття, як її було прийнято, цілком відрізняється від проекту, щодо якого відбувалися консультації з меншинами. Відповідність відповідним міжнародним та конституційним положенням має суттєве значення при введенні всеосяжних реформ, що стосуються вже наявних та добре вкорінених прав національних меншин. Ясність та правова точність є суттєвими при імплементації відповідних міжнародних принципів. Однак, точний рівень захисту мовних прав, що надає стаття 7 для національних меншин України, залишається неясним. Стаття 7 містить важливі двозначності та не здається такою, яка забезпечує дотримання вказівок, необхідних для рамкового закону при застосуванні міжнародних та конституційних зобов'язань країни. Вона містить деякі гарантії щодо освіти мовами меншин, переважно обмежених початковою освітою, все-таки точний обсяг таких гарантій не є настільки ясним, як це могло бути. Вона насправді дозволяє радикально змінити попередній мовний режим, принаймні у середній освіті, назустріч системі, сфокусованій на обов'язковому використанні української мови як мови навчання. Це може призвести до суттєвого зменшення можливостей, доступних особам, які належать до національних меншин, щоб вони навчались їхніми мовами, що дорівнювало б непропорційному втручанню в існуючі права осіб, які належать до національних меншин. На додаток, короткий крайній строк впровадження нових правил піднімає серйозні занепокоєння щодо якості освіти.

121. З іншого боку, оскільки стаття 7 є рамковим законодавчим забезпеченням, і через те, що вона не зазначає способи, якими вона повинна бути імплементована, існує простір для її тлумачення та застосування, які більше підходять захисту національних меншин. Венеційська комісія вітає те, що українська влада готова використовувати такі можливості. Що стосується початкової освіти, стаття 7 містить деякі гарантії лише щодо продовження навчання мовами меншин, але це також не є перешкодою. Венеційська комісія розуміє, що українська влада, здається, має намір продовжувати викладання більшості предметів мовами меншин у конкретних класах для національних меншин.

122. Що стосується середньої освіти, стаття 7, тоді як однозначно націлена на збільшення ролі державної мови та зменшення ролі мов меншин, все-таки залишає місце для деякої гнучкості. Закон про освіту є рамковим законом, а закон про загальну середню освіту, який ще має бути прийнятий, міг би забезпечити детальніші та збалансованіші рішення. Якби закон був імплементований таким чином, що мови меншин викладалися лише як предмет, і більше не було б можливості викладати інші предмети мовою меншини, це явно було би непропорційним втручанням у існуючі права меншин. Однак, параграф 4 статті 7 забезпечує правову основу для викладання інших предметів офіційними мовами ЄС.

123. Намір української влади здається, дійсно, полягає у використанні цього положення, щоб також зробити можливим викладання інших предметів цими мовами. Це може бути прийнятним рішенням для цих мов, але лише за наявності достатніх гарантій у імплементуючому законодавстві, із визначеними належними консультаціями з меншинами,  щоб обсяг цього викладання був достатнім, щоб зробити можливим для учнів/студентів отримання високого рівня усних та письмових знань, що дають можливість для націлення на складні питання. Результати теперішніх двосторонніх переговорів з материнськими державами цих меншин можуть забезпечити корисний внесок в імплементацію статті 7 у цьому відношенні.

124. Однак, параграф 4 статті 7 не передбачає рішення для мов, які не є офіційними мовами ЄС, зокрема для російської мови, як найбільш широко використовуваної мови, окрім державної. Менш сприятливе ставлення до цих мов важко виправдати, і тому постає питання про дискримінацію.

125. З огляду на викладені вище міркування, відповідним рішенням, безумовно, було би внесення змін до статті 7, та заміна цього положення на більш збалансоване та чіткіше сформульоване. Зокрема, питання про дискримінаційне ставлення до інших мов меншин – що не є офіційними мовами ЄС – слід розглянути в цьому контексті.

126. Багато занепокоєнь, проте, можуть невідкладно бути вирішені через інші законодавчі акти та при імплементації статті 7 у тому вигляді, як вона прийнята, особливо через Закон про загальну середню освіту. У зв'язку з цим Венеційська комісія рекомендує, зокрема:

  • повною мірою використовувати при ухваленні імплементаційного законодавства можливості, передбачені параграфом 4 статті 7, для забезпечення достатнього рівня викладання офіційними мовами Європейського Союзу для відповідних меншин;
  • продовжувати забезпечувати достатню пропорцію освіти мовами меншин на рівні початкової та середньої школі, на додаток до вивчення державної мови;
  • покращити якість викладання державної мови;
  • внести зміни до відповідних перехідних положень Закону про освіту, забезпечивши більше часу для поступової реформи;
  • звільнити приватні школи від нових мовних вимог відповідно до статті 13 Рамкової конвенції;
  • розпочати в рамках виконання нового Закону про освіту новий діалог із представниками національних меншин та усіх зацікавлених сторін щодо мови освіти.
  • Забезпечити, щоби імплементація Закону не загрожувала збереженню культурної спадщини меншин та безперервності освіти мовами меншин в традиційних школах.

127. Венеційська комісія та Генеральна дирекція з питань демократії Ради Європи (ІІ Генеральна дирекція з питань демократії) залишаються в розпорядженні української влади для будь-якої допомоги, яка може знадобитися у цьому відношенні.